«Транзитні акти» або нова зброя державної податкової служби у боротьбі з платниками податків
- Деталі
- Опубліковано: 30 березня 2015
Одна з особливостей українського податкового законодавства і фіскальної політики держави в цілому, не зважаючи на зміну влади в країні, революцію гідності та повсякчасні декларування європейського вектору розвитку внутрішньої та зовнішньої економічної політики, на жаль, залишається незмінною. Йдеться про те, що попри всі публічні обіцянки реформувати податкову службу, зробивши з неї не каральний орган, а обслуговуючу бізнес державну інституцію, всі ці намагання залишаєються саме обіцянками.
Регулярне перейменування та зміна підпорядкування збирача податків (а саме цю функцію держава вважає основною, ба, навіть єдиною доцільною сферою діяльності податкового органу), не змінює принципового підходу до взаємодії держави з платниками податків. Кожен, хто займається бізнесом в Україні, чудово знає – основне завдання податківців – будь-яким чином збільшити надходження до бюджету, причому, наскільки законним шляхом будуть досягнуті показники такого збільшення, не надто хвилює інспекторів, від яких керівництво вимагає безперервно «видавати» цифри донарахувань.
З цією метою податківці використовують безліч засобів, одним з яких є так звані «транзитні акти». Справа в тому, що проведення прямих перевірок суб’єктів господарювання обмежено законодавством. Періодично з’являються закони, покликані обмежити кількість та можливість проведення податкових перевірок як юридичних осіб, так і фізичних осіб-підприємців. Але податкова служба не дрімає, і готує собі шляхи, які дозволять здійснити в потрібний момент донарахування, пов’язані зі зменшенням податкового кредиту, та збільшенням зобов’язань зі сплати ПДВ та податку на прибуток будь-якому окремо взятому платникові податку.
Якщо раніше при проведенні перевірок (незалежно від їх виду – планова виїзна, планова чи позапланова камеральна перевірки), як правило, для зняття суб’єкту господарювання податкового кредиту ставилася під сумнів законність діяльності одного або кількох контрагентів об’єкта перевірки. Як обгрунтвання фіктивності діяльності контрагента податківці включали в Акт перевірки, скажімо, посилання на надану їм раніше службову записку податкової міліції, у якій, наприклад, вказувалося, що опитаний співробітниками податкової міліції директор чи засновник контрагента, у якого закуповувалися товари чи послуги платником податків, показав, що він не має відношення до тієї фірми. Могли бути використані відомості про те, що стосовно контрагента розпочато досудове розслідування кримінального провадження за ознаками злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво).
Відповідно, робився висновок, що такий контрагент – фіктивне підприємство, всі правочини, укладені з ним – є нікчемними, а, відтак, сплачені за ними суми не можуть бути включені до складу податкового кредиту. На підставі таких висновків Акту, підкріплених власним тлумаченням норм закону податківцями, які включали в акти перевірки такі перлини юридичної думки як висновок про те, що «презумпція правомірності правочину не може бути поширена на реальність здійснення господарських операцій», тощо, та виписувалося податкове повідомлення-рішення, відповідно якого сплаті до бюджету підлягала визначена сума нарахувань.
Внаслідок такого «системного підходу» майже всі подібні податкові повідомлення-рішення оскаржувалися підприємствами в адміністративному та судовому порядку.
Значна частина податкових повідомлень-рішень, створених у такий спосіб, судом скасовувалася і скасовується й сьогодні. Крім того, не завжди наявні у суб’єкта господарювання і контрагенти, відносно яких провадяться хоча б якісь слідчі дії. Тому «податкова думка» сягнула далі, і було прийнято рішення про можливість використання як підстави для проведення перевірки та донарахувань податків до сплати інших засобів.
Йдеться про так звані «транзитні акти». Що мається на увазі? Справа в тому, що податковою службою були розроблені кілка видів актів, які не створюють наслідків для самого конкретного платника податків, оскільки на їх підставі безпосередньо йому не виписуються податкові повідомлення-рішення.
Але, на перший погляд такі нешкідливі документи містять у собі висновки, які можуть бути використані податківцями при проведенні перевірки уже інших контрагентів такого платника податків.
Одним з таких видів актів є Акт про неможливість проведення зустрічної звірки підприємства щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за певний період.
Такий Акт фіксує те, що працівники податкової інспекції, вийшовши на місце реєстрації платника податків (іншими словами – за юридичною адресою), не знайшли там підприємство, про що склали акт, що проведення зустрічної звірки є неможливим. Встановити, чи дійсно хто-небудь виходив за юридичною адресою, як правило неможливо. Податкова інспекція вважає, що достатнім підтвердженням того, що такий вихід дійсно мав місце, достатньо зареєстрованого наказу на проведення зустрічної звірки. (Суд, як правило, вважає дещо інакше, та про це ми поговоримо згодом у наступних статтях).
Але, за своєю формою та суттю такий Акт є тим же самим Актом проведення перевірки! У ньому викладаються обставини, які виходять далеко за межі простого фіксування того, що підприємство не знаходиться за адресою реєстрації, а тому перевірка неможлива. В такому Акті, натомість, аналізується повністю діяльність платника податків за певний період, аналізується докладно податкова звітність за період, та робляться висновки про те, що певні господарські відносини не направлені на реальне настання господарських наслідків.
Можна і потрібно за цитувати певні типові висновки, які містяться у таких Актах
«Проведеною перевіркою не виявлено, а підприємством не надано будь-якого іншого документального підтвердження місць виконання зобов’язань Товариства».
«Фактично, у підприємства відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для роботи фірм».
«Основною ознакою господарської операції є те, що вона, як правило, повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Господарська операція може мати місце і в разі відсутності цивільно-правових, чи інших господарсько-правових відносин між платниками податків».
«Тому господарські операції (поставка, продаж, фінансова допомога, інвестиція тощо) є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань. Зазначаємо, що наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що обов’язково пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків».
«Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій».
В резолютивній частині такого Акту зазначаються порушення норм Податкового кодексу, допущені, на думку податного органу платником податків, та, як правило, зазначається, що «Перевіркою встановлено, що правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб».
Хоча й на підставі таких Актів податкова інспекція не виписує податкове повідомлення-рішення, дані акту вносяться у єдину базу даних податкового органу «АІС. Податковий блок», що автоматично переводить ваше підприємство у розряд таких, що «мають ознаки фіктивності» з усіма наслідками для ваших партнерів та клієнтів – від проведення перевірок останніх з наступними донарахуваннями на підставі складеного щодо вашого підприємства акту, до втрати вашої ділової репутації.
Як випливає з нашої успішної судової практики, такі акти можна і потрібно оскаржувати в судовому порядку. Про особливості таких судових процесів ми розповімо у наступних статтях. За умови, що у вас виникла необхідність більш докладної консультації з висвітленого питання, завжди готові Вам її надати.
З повагою, партнер юридичної компанії «Оптімум», адвокат Микола Томчук.
Зателефонуйте мені 
