optimum24

Спадкування за заповітом

Кожна людина за своє життя можу стати суб’єктом спадкових правовідносин. При тому, що вона може бути як спадкодавцем, так і спадкоємцем, тобто як передавати своє майно після своєї смерті, так і приймати його після смерті іншої особи. Враховуючи, що тема спадкування торкається моментів, які пов’язані із смертю людини, що зазвичай, не зовсім приємно, а іноді навіть тяжко пережити, вона завжди буде актуальною, оскільки торкається різного роду питань, які стосуються майнових та сімейних відносин. 

Давати поняття спадкування немає сенсу, оскільки воно всім відоме, але не зайвим буде нагадати, що існують наступні види спадкування: за законом та за заповітом. Далі ми розповімо про спадкування за заповітом та про процес його реалізації.

Із самої назви вже зрозуміло, що визначений комплекс прав та обов’язків від спадкодавця до спадкоємця переходить на підставі заповіту. Заповітом же є вільне волевиявлення особи стосовно його майна, а також інших прав, які можуть бути включені до спадкової маси, за яким вони переходять до визначеної нею особи після її смерті. Найбільш важливе, що потрібно відзначити, що для складання заповіту особа повинна мати дієздатність. До речі, цим положення можна відразу відповісти на одне з найбільш розповсюджених питань: «Чи може дитина залишити заповіт відносно свого майна на користь своїх батьків, або кого-небудь іншого?». Дитиною, в даному випадку, вважається особа, яка не досягла 18 років. Відповідь однозначна – не може. Оскільки батьки і так вважаються обов’язковими спадкоємцями, а повністю реалізовувати своє право по відношенню до свого майна неповнолітня особа не може. Виключення є випадок з достроковим набуттям дієздатності, але такі випадки дуже рідкі. 

Відповідно до положень Цивільного кодексу особа має право самостійно визначати коло спадкоємців в заповіті, а також об’єм спадкової маси. Але тут існує одна особливість. Законом встановлюється коло осіб, які мають право на обов’язкову частину у спадщині. До них відносяться неповнолітні та непрацездатні діти заповідача, непрацездатний вдівець, або вдова, а також непрацездатні батьки. Якщо з поняттям «неповнолітні» все зрозуміло, то що ж тоді криється під поняттям «непрацездатні»? Вказаним поняттям визначаються особи, які знаходяться на пенсійному забезпеченні, або мають статус інваліда. Зазначена особливість може стати суттєвою проблемою у процесі повної реалізації спадкування за заповітом, причому як на етапі складання заповіту, так і на етапі спадкування. На етапі складання заповіту, нотаріус повинен встановити коло осіб, які мають праву на обов’язкову частину, і якщо такі особи є, можливість заповідати всю спадкову масу відсутня. Також такі особи можуть з’явитися на етапі спадкування, коли відбувається безпосередній прийом спадщини. В таких випадках дуже часто починаються тривалі судові спори, які можуть закінчитися навіть скасуванням заповіту. Але такі випадки носять виключно приватний характер. 

Тепер перейдемо до практичної складової питання ,яке розглядається. Заповіт складається в письмовому вигляді та підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. Варто відзначити, що у заповіті заповідач може вказати конкретне майно, яке він хоче передати спадкоємцю, на приклад квартиру або автомобіль. В такому випадку нотаріусу надаються документи, які підтверджують право власності на це майно. Але можна і вказувати більш узагальнено, тобто все майно та права, які належать на момент смерті. В такому випадку при відкритті спадщини нотаріус визначає об’єм спадкової маси. Також додамо, що заповіт можна засвідчити як у приватного так і у державного нотаріуса. Різниця буде лише в ціні на його послуги. На юридичній силі документа це ніяк не відобразиться. Можливо також складання секретного заповіту, та заповіту при свідках, але це виключні випадки, які рідко трапляються на практиці. Дуже важливо зазначити, що не тільки нотаріус має право посвідчувати заповіт. У випадку, коли особа знаходиться на стаціонарному лікуванні, проходить військову службу, знаходиться морському рейсі на судні під прапором України, відбуває покарання, його заповіт може бути посвідчено головною посадовою особою в присутності свідків. 

Тепер опишемо процедуру прийняття спадщини. Відразу треба зазначити, що спадщина приймається протягом 6-ти місяців, тобто зареєструвати право власності на об’єкти спадщини, які того потребують можна лише по закінченню вказаного часу, як і повністю розпоряджатися ними. Для відкриття спадкової справи треба подати будь-якому нотаріусу заяву про прийняття спадщини разом із заповітом. Також нотаріусу подаються документи, які підтверджують право власності заповідача на майно, яке передається. Слід відзначити, що нотаріус може попросити надати додаткові довідки або документи для встановлення певних фактів. Але не всі факти можна підтвердити довідками, деякі з них треба встановлювати в суді. Після спливу 6-ти місяців нотаріус видає свідоцтво про праву на спадщину, в якому зазначається весь об’єм спадкової маси. На підставі цього свідоцтва можна реєструвати право власності. З приводу реєстрації права власності слід додати, що враховуючи чисельні зміни, які було внесено да нормативно-правових актів, які регулюють реєстрації права власності, його можна зареєструвати як у нотаріуса, так і у реєстратора у відповідній реєстраційній службі. У нотаріуса буде коштувати значно дорожче, але до реєстратора, зазвичай, дуже великі черги.

Говорячи про прийняття спадщини, треба зазначити, що цей процес не є легким і є суто приватним. При його реалізації може виникнути багато проблем, які пов’язана із встановленням фактів, або їх оспорюванням, або визнання заповіту недійсним в цілому, і т.д. Їх вирішення потребує комплексного та професійного підходу. З цим Вам завжди раді допомогти спеціалісти нашої Юридичної компанії.

• < Попередня
• Наступна >