optimum24

Відчуження (продаж) корпоративних прав підприємства

Будучи учасником господарського товариства або власником приватного підприємства особа є власником корпоративних прав на частку в статутному капіталі, які дають йому право бути членом головного органу підприємства (загальних зборів учасників) та брати участь у прийнятті ним рішень щодо діяльності компанії або ж приймати такі рішення самостійно у разі одноосібної участі або володінні частини статутного капіталу.

Самі по собі корпоративні права є майновими, хоча матеріальної природи не мають. Як і будь-яке майно, корпоративні права можуть відчужуватися (бути предметом купівлі-продажу, дарування, міни і т.д.), входити до складу застави, а також вноситись в якості майна в статутний капітал іншого підприємства.

Найпоширенішим видом відчуження корпоративних прав є купівля-продаж. Здійснюється вона шляхом підписання договору купівлі-продажу. Податок від продажу корпоративних прав, продавець повинен сплатити у розмірі 15% від отриманої суми, більше того необхідно сплатити нотаріальні витрати, а це 2% від суми реалізації, але не менше 700-800 гривень, хоча ці витрати можуть бути покладені на покупця, або ж ділитися між сторонами порівну за домовленістю. Як бачимо, ця процедура коштує не так дешево, особливо коли установчий капітал великий та складає сотні тисяч гривень. Існує ж інший спосіб відчуження шляхом складання нотаріального заяви учасника про вихід зі складу учасників і передачу своєї частини третій особі, яка є покупцем, при цьому відбувається розрахунок за обумовлену суму, яка абсолютно ніде не відображається. Зараз існує безліч суперечок з приводу юридичної природи зазначених документів, тому в цій статті проведемо невеликий аналіз і з'ясуємо всю суть питання.

Почнемо з того, що нотаріуси, реєстратори, та й взагалі юристи вважають, що заява не є юридичною дією, яка несе собою передачу корпоративних прав, тому не може бути правовстановлюючим документом для реєстрації права власності на відчужувані корпоративні права та реєстрації покупця як учасника підприємства . Основним аргументом виступає норма Цивільного кодексу, закріплена в статті 100, сенс якої полягає в тому, що право участі є особистим немайновим правом і не може бути передано іншим особам. Але це твердження є некоректним, оскільки право участі ніхто не передає, а передається частина в статутному капіталі, на яку встановлюється майнове право, яке може передаватися, і в зв'язку з придбанням частини до нового власника переходить, підкреслюю, переходить, право участі, і те, тільки після проведення перереєстрації. Більше того, законодавством встановлено, що учасник може будь-яким способом відступити свою частку у статутному капіталі, і цей механізм прописується в статуті. А в статуті, як правило, пишеться можливість будь-якої передачі. Також багато нотаріусів вважають, що заява - це прихований договір купівлі-продажу і можливість піти від сплати податків. Але позицію нотаріусів зрозуміти можна, адже їм набагато вигідніше оформляти договір купівлі-продажу, оскільки ціна його набагато вища, ніж ціна заяви. Що ж розглянемо ці документи.

Почнемо з аналізу договору купівлі-продажу. Сам по собі він нічим не відрізняється від договорів купівлі-продажу майна, тобто є домовленістю між сторонами, за якою одна сторона за гроші передає іншій стороні свою частку у статутному капіталі певного підприємства. Купуючи цю частину, покупець стає учасником підприємства і носієм корпоративних прав у ньому після проведення перереєстрації. Цікавим я б відзначив один факт, а саме, нотаріальне завірення такого договору. Як вже неодноразово писалося в нашому блозі, кожен державний реєстратор трактує положення законів по своєму і виникає питання: а чи потрібно обов'язково завіряти договір купівлі-продажу корпоративних прав нотаріально? За загальною практикою - потрібно, але справа в тому, що ніякого нормативного підтвердження цього факту немає, це скоріше юридичний звичай, якого всі дотримуються. Хоча варто відзначити, що нотаріальне засвідчення договору полягає не тільки в завіренні підписів сторін нотаріусом та скріплення його печаткою, а й у тому, що нотаріус вносить інформацію в електронний реєстр правових дій про проведення продавцем і покупцем угоди купівлі-продажу, що робить неможливим для продавця продати корпоративні права комусь іншому. Одним словом - уберігає від шахрайських дій з боку нечесних продавців. Це є позитивним моментом, але крім реєстру правових дій, нотаріус відправляє також інформацію про угоду і до податкових інспекцій за місцем реєстрації сторін, тому продавцю потрібно не забути сплатити податок від суми угоди і задекларувати її, у свою чергу покупець декларує тільки придбання. А цей момент трохи бентежить, тим більше продавця, чи не так? Не варто забувати про важливий факт як згода дружини (або чоловіка) як для продажу, так і для купівлі частини в статутному капіталі, оскільки відчуження частина входить до складу спільного майна подружжя. Вимога до надання згоди відноситься тільки до сторони, яка перебуває у шлюбі. Як бачимо, при проведенні угоди з підписанням договору необхідно надати нотаріусу вельми великий обсяг документів. У деяких областях України державні реєстратори все ж проводять реєстраційні дії, по зміні складу учасників приймаючи незасвідчений нотаріально договір купівлі-продажу корпоративних прав, але ці випадки є поодинокими.

Тепер перейдемо до заяви. Для складання заяви необхідно надати нотаріусу тільки статут і дані особи, якій відходить відчужувана частина. Здається, що це дуже заощаджує час і не завантажує нотаріуса, але якщо детальніше проаналізувати заяву як документ за яким передаються корпоративні права, починають виникати питання. Якщо прочитати текст заяви, то, загалом, він зводиться до наступного: «Я заявляю про свій вихід у зв'язку з передачею своєї частини ... Майнових та інших претензій до учасників і суспільству не маю». Як бачимо з тексту, заява сама по собі - це одностороння дія, яким учасник попереджає головний орган підприємства про вихід, а вихід цей обумовлений передачею своєї частини. Тільки питання полягає в іншому, а який же документ підтверджує саму передачу частини в статутному капіталі? По суті це має бути договір дарування корпоративних прав. Саме це питання і повинно вважатися головною підмогою у визначенні юридичної природи заяви, а також у можливості класифікації її як правовстановлюючого документа, а не питання можливості передати право на участь, як писалося автором вище. Також важливим залишається наступний факт - згоду особи, якій переходить частина з набуттям ним корпоративних прав та вступ до складу учасників загальних зборів. При укладенні договору купівлі-продажу обидві сторони висловлюють згоду на перехід частини, тоді як в заяві згоду на прийняття приймаючої сторони повністю відсутня. Але це можна цілком законно підтвердити протоколом Загальних зборів учасників, в якому відображено факт включення приймаючої особи до складу учасників у зв'язку набуттям ним корпоративних прав з наступним підписом протоколу такою особою як запрошеної сторони. При складанні заяви також не потрібна згода дружини (або чоловіка). Як бачимо, класифікуючи заяву як правовстановлюючий документ, виникає велика кількість питань, відповіді на які не дають можливості визначити заяву як документ, який підтверджує виникнення майнових прав на частку у статутному капіталі, а також корпоративних прав. Але все зводиться до того, що провести реєстраційну дію, подаючи заяву як правовстановлюючий документ можна, оскільки в статті 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» заява про передачу частини в статутному капіталі числиться серед документів, що підтверджують перехід частини у реєстратора, який за більшою мірою керується положеннями цього закону. Є всі правові підстави провести реєстраційну дію по зміні учасника на підставі заяви. Варто тільки законодавцю змінити зміст статті, прибравши з нього заяву про передачу, провести реєстраційну дію по зміні складу учасників на підставі такої заяви буде неможливо. А взагалі слід пам'ятати, що головне завдання реєстратора полягає в проведенні реєстраційних дій, а не в трактуванні юридичної природи документів, на підставі яких він має проводити ці дії, що є чисто технічною роботою. У будь-якому випадку, можна оскаржити відчуження корпоративних прав, яке фіксувалося лише заявою, оскільки на те є всі правові підстави, а це може в подальшому послужити і скасуванням державної реєстрації.

З описаного вище можна дійти висновку, що колізії в законодавстві нашої держави можуть створювати проблеми при регулюванні різного роду правовідносин, які складаються в суспільстві. Наша Юридична компанія на високому професійному рівні надає послуги з відчуження корпоративних прав по всій території України. 

Источник: Компания «Оптимум»

• < Попередня
• Наступна >