Архівна стаття Optimum24 від 15.10.2013. Відтоді законодавство могло змінитися, тож перед діями звіряйтеся з чинними нормами.
Після розірвання шлюбу у колишнього подружжя виникає суперечка з ким з них залишиться проживати неповнолітня дитина. Нерідко виникає і така ситуація, коли шлюбні відносини фактично припинилися, подружжя проживають окремо, проте обидва прагнуть займатися вихованням та утриманням своєї дитини. Законодавство України, судова практика, напрацьована роками, і громадська думка, диктували одноголосно, що дитина залишається проживати з матір’ю.
За останні кілька років тенденція почала змінюватися. Все більше чоловіків після розірвання шлюбу готові самостійно нести відповідальність за проживає з ними дитини, а не бути татом тільки на окремих зустрічах, а тим більше якщо їх регламентувало рішення суду. Безумовно, є випадки коли в силу обставин дитина не може виховуватися матір’ю, я назву основні з них: призначення такій жінці покарання за скоєний злочин, у вигляді позбавлення волі; наркотична, алкогольна залежність; обмежена дієздатність (наприклад внаслідок психічного захворювання). Випадків цих насправді багато, і кожен з них є приводом обмежити таку жінку в реалізації материнських прав. Але почнемо розглядати ситуацію, виходячи з того що обидва чоловіки повністю рівні у своїх правах.
Сімейний кодекс України (далі по тексту застосовується скорочення – « СКУ » ) ст. 7 частина 6 встановлює наступне: «Чоловік і жінка мають рівні права і обов’язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім’ї». Далі, якщо ми звернемо свою увагу на такі статті СКУ як, ст. 49 частина 1 «Дружина має право на материнство» і відразу ст. 50 частина 1 гарантує подібне для чоловіка «…. має право на батьківство». Ст. 86, частина 1, наприклад, встановлює, що «Чоловік, з яким проживає дитина, має право на утримання від дружини – матері до досягнення дитиною трьох років». То зрозуміємо що дійсно рівність прав закріплена законом. І ось, ми підходимо до статті 141 СКУ частина 1. «Мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою». Частина 2 «Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє їх від обов’язків щодо дитини». Здавалося б знайдена спеціальна норма, яка регулює це питання, і в суперечці можна починати розставляти крапки, але ми не повинні забувати про ті дві умови які були названі на початку статті – судова практика і громадська думка, так званий правовий звичай.
Отже, уявімо собі що шлюб вже розірваний (або Ви збираєтеся це зробити), рішення про окремий проживанні прийнято, і Вашій дитині ще не виповнилося 14 років, і як варіант навіть 10 років. Я називаю саме ці два віки, тому що з десятирічного віку суд враховує думку дитини про те, з ким із батьків він хотів би проживати, а з чотирнадцяти років дитина вибирає місце проживання самостійно. Саму процедуру визначення місця проживання дитини та фактори впливають на рішення суду Ви можете прочитати в одній з попередніх статей наших фахівців – або тут. Я ж хочу зробити акцент на тому, що батько може, і повинен боротися за право проживати з дитиною при цьому дотримуючись певних правил. І тут пригадується популярна притча, хоча і розказана вона про двох матерів, коли цар в суперечці про те чия дитина пропонує розрубати його навпіл, одна з жінок підступно погоджується, а друга плаче і просить залишити його суперниці лише б був живий, і саме вона визнана справжньою матір’ю. Так от, ті умови, які я перерахую вельми, специфічні і не відображені безпосередньо в законі, проте всі вони напрацьовані моєї практикою в таких суперечках: 1) батько, який бажає проживати з дитиною повинен мати з ним стійкий психологічний контакт, тому що згодом це буде оцінюватися і психологами, і експертами і вже за їхніми висновками безпосередньо судом, 2) батько не повинен перешкоджати матері в спілкуванні з дитиною, і більше того утримувати з собою силою, спекулюючи на здоров’ї, поведінці або матеріальному становищі дружини. Будь-який з цих факторів також буде оцінений судом, і якщо з’ясується, що Ви свідомо давали неправдиві відомості, це не піде Вам на користь, 3) необхідно позбутися від спокуси «підміняти поняття», не варто називати ті фактори яких немає. Запам’ятайте, кожна позиція має бути обґрунтована і доведена. Наприклад якщо Ви заявляєте, що дружина психічно неврівноважена, хвора або схильна до якихось відхилень у поведінці, то Ви повинні розуміти – потрібна відповідна експертиза. А така експертиза, скажу Вам, проводиться за згодою пацієнта і ніяк інакше, якщо мова не йде про виклик невідкладної допомоги та госпіталізації. І 4 правило – Ви не доводите хто з подружжя краще, Ви доводите суду, що дитині (саме йому) буде комфортно проживати з батьком, конкретно в даному випадку. Помилка багатьох позивачів в даних суперечках полягає в тому, що вони негласно змагаються з колишньою дружиною, забуваючи про мету подачі позовної заяви. Якщо Вами прийнято рішення про початок такого процесу, якщо Ви рішуче налаштовані проживати зі своєю дитиною, рекомендую почати з першого кроку – звернутися з письмовою заявою до органів опіки та піклування Вашого району, який складе акт про умови та можливості створених для дитини, саме цей акт буде Вашим першим доказом у позовній заяві. Далі визначте коло питань, які підтвердять, що малолітній дитині потрібно проживати з батьком, і з’ясуйте за допомогою чого це можна довести (які необхідні експертизи, кого зі свідків потрібно допитати і про що, які довідки надати і так далі).
І звичайно, якщо виникнуть труднощі, Ви можете зателефонувати за одним з телефонів вказаних на нашому сайті, так Ви отримаєте відповідь на невідкладне питання. Більш детальну консультацію Вам дасть профільний фахівець безпосередньо в офісі.
Адвокат, партнер «ЮК «Оптімум» Катерина Ходаківська.
About the Author
